Перша Київська міжнародна бієнале сучасного мистецтва притягує до себе неординарні мистецькі постаті з цілого світу. Щотижня ARSENALE 2012 відвідують кілька першорядних кураторів і художників з найвіддаленіших частин земної кулі. На початку липня до «Мистецького Арсеналу» завітав письменник і куратор Альфонс Хаг. У спеціальному інтерв’ю Катерині Філюк він розказав про свої враження від української виставки, а також про заплановане відкриття нової бієнале у Монтевідео (Уругвай).

- Які ваші враження від ARSENALE 2012?

- Я можу сказати про себе, що я фанат бієнале, думаю я відвідав близько 60 міжнародних бієнале по всьому світу. Мені завжди цікаво, що роблять мої колеги в різних куточках світу. Що стосується київської бієнале я здивований не лише масштабом та розмірами бієнале, але й її якістю та амбіціями, які її супроводжують.  Маю надію, що все це збережеться та помножиться у майбутньому, адже найскладніше зробити не першу бієнале, але другу, третю та продовжувати далі.  

Для мене це хороша можливість побачити більше українського та російського мистецтва, азійського та східноєвропейського мистецтва, яке ми не так часто бачимо в Бразилії. Мені завжди подобався східноєвропейський і особливо російський підхід до сучасного мистецтва – це гумор, сарказм, іронія. Це чудові засоби сучасної естетики, набагато ефективніші ніж інші.

- Всі бієнале переслідують різні цілі та мають свою специфіку, які з них є найбільш цікавими саме для вас?

- Дуже складно порівнювати, бо існують старі бієнале як от Венеційська, де я курував Бразильський та Латиноамериканський павільйони, потім бієнале в Сан-Паулу, яка заснована в 1951 році, тож навіть трошки старша за Документу. І зараз з’являється багато нових бієнале, особливо в Азії, Південній Америці та Східній Європі. Очевидно їх не можливо порівнювати, але в таких країнах як Україна бієнале в певному сенсі можуть замінити музеї, адже я маю таке відчуття, що музеї в цій країні не мають можливості показувати мистецтво з Азії, Японії, Китаю чи Африки. Отже вважаю, що бієнале особливо необхідні в країнах, що розвиваються. Не впевнений чи потрібна бієнале в Берліні, там вже існує розвинута система музеїв і галереї, чудова інфраструктура. Париж та Берлін насправді не потребують бієнале за моїми переконаннями, а в Києві вона просто необхідна. Країни, що розвиваються в Азії та Східній Європі, використовують бієнале як можливість проявитися на міжнародній арені і це добре. Єдине, що важливо у цьому контексті продовжувати започатковану справу і робити її добре. Можливо створити фундацію, яка звісно буде співпрацювати з урядом і отримувати від нього підтримку, але мати змогу незалежного курування та залучення коштів.

- На вашу думку скільки місцевих художників має бути представлено на бієнале?

- Це дуже хороше питання. І це те, над чим я завжди розмислюю приступаючи до роботи. Наприклад в листопаді ми відкриваємо першу бієнале в Монтевідео. Звісно, якщо це нова бієнале, локальні митці хочуть отримати якісь привілеї та бути представленими більш широко, але я б сказав не більше 20 %  місцевих художників мають приймати участь у бієнале, що у нашому випадку становить десь близько 10 чи 12 митців. Якщо ця цифра збільшується, це вже не бієнале, а національний салон. В Південній Америці більшість бієнале є національним салоном, але бієнале не повинна бути такою, бієнале завжди інтернаціональний та глобальний проект. Звісно на таких старих бієнале як Венеційська чи Документа чи навіть Берлінська бієнале, яке не така вже й стара, ти ніколи не питаєш скільки місцевих митців приймають у ній участь, таке питання буде звучати майже як образа. Здається в цьому році на Берлінській бієнале не було жодного берлінського художника. На Венеційській бієнале також було можливо 5 чи 6 італійських художників. Отже, якщо це нова бієнале, звісно вона повинна представляти локальну сцену, але з часом можна зменшувати кількість місцевих митців. Крім того, не так вже й багато країн мають достатньо хороших митців, тож представляти кожні два роки нових художників досить складно. Виходить, що це перетворюється на повторення одних і тих самих імен і це виглядає як послуга, але бієнале не робить послуг.

- Розкажіть, будь ласка, про бієнале у Монтевідео, куратором якої ви є.

- В Уругваї існує потужна модерністська традиція, яка активно розвивалась протягом 1920-х та 30-х років. В Уругваї було кілька дійсно великих модерністських художників як наприклад Хоакін Торрес-Гарсіа, який створив так звану Південну Школу. Він був не тільки художником, але й письменником та філософом, він створив Асоціацію конструктивного мистецтва, яка суттєво вплинула на формування молодшого покоління художників. Отже з 1920-х по 40-ві роки в Уругваї були найвпливовіші та найцікавіші художники в Південній Америці. Це була заможна країна, митці мали змогу навчатися в Парижі. В другій половині двадцятого століття країна стала біднішою та більш ізольованою через політичні та економічні чинники. Наразі вони знову переживають підйом, країна дуже маленька, лише 3 млн. людей проживають в Уругваї, але в них є біля 10 хороших митців, вони будуть представлені на першій бієнале в Монтевідео. В експозиції буде багато інсталяції та групових робіт, також буде багато перформансів.  У нас досить обмежений бюджет, отже, скоріше за все, ми не будемо доставляти роботи з різних країн, але запросимо художників та запропонуємо їм створити роботи на місці та також покажемо багато відео.